Нещодавно учні нашої школи взяли участь у міському конкурсі українського декоративно-ужиткового мистецтва (писанкарство) і зайняли ІІ місце.
Щиро вітаємо Самчук Анну ( ученицю 3-Г класу), маму-керівника, Самчук Оксану Леонідівну,
Шкабуру Ладу ( ученицю 7-Б класу), керівника Залевську Ларису Георгіївну
із результативним виступом.
Дівчатка продемонстрували чудові писанки, гарно представили свої композиції, щиро привітали усіх з прийдешніми святами.
Прабабуся вишиванку вишивала,
А бабуся її змалку одягала,
Ще й мені лишила згадку чималеньку,
Вишиванка на мені, немов новенька.
Візерунки я із легкістю читаю,
Моя мама в цім мені допомагає.
А іще навчила моя ненька
Малювати на яєчках їх гарненько.
Ці яєчка – обереги для людини:
Для старого й для маленької дитини.
Ось волинська традиційна, із зірками,
«Сонця знак», як я дізналася від мами.
Бо волинська писанка,
Як дитяча пісенька,
Як бабусина казка,
Як матусина ласка.
Встану собі зранечку
І розмалюю яєчко.
Хрестик, зоря, віконце…
Стане воно, мов сонце!
В небі відчинилася брама золота –
Котиться з-за обрію писанка свята.
З перекотихмарок перекотицвіт
Зігріває ласкою Великодній світ.
Свої писанки з душею я писала,
Візерунки у природи позичала,
А іще з традицій роду увібрала
Ту любов, що мені ненька дарувала.
Пишучи, тихенько примовляла:
«Тоненька вербиченько, гнися,
Дерево родинне, розростися,
Пишно гіллям укривайся і міцній,
Нехай не зламає гілля буревій».
Бо родина – це колиска для людини,
В ній тепло, добро і ласка не загинуть,
Доки берегтимуть пам’ять роду,
Знатимуть всі гілки родоводу.
Писанки мої цвітуть барвисті,
Ніби світ в вербовому намисті.
Про Великий день вони шепочуть,
Побажати щастя всім нам хочуть.
Великий день, теплом написаний,
З дзвіниці дзвінко пролунав.
І сонце котиться, мов писанка,
Яку Всевишній розписав.
